Поклав на неї руку, зупинився перед Ісмаїлом-мірзою:
— Не стану говорити неправди, мірзо, те, що ти кажеш, радує мене. Вічний мир з ордою був би благом для нас. Але діло це не просте, всує говорити з тобою про нього не можу. Мушу радитися з генеральною старшиною. Як на раді вирішимо — так і тобі передам.
Ісмаїл-мірза склав руки, покивав-поблискав чалмою, сів рівно. Подумав. Усміхнувся:
— Я розумію хороброго гетьмана. Хоробрий гетьман повинен все передбачити. Це право кожного розумного правителя. Крім того, — я знаю, — король Польщі не дозволяє хороброму гетьманові Війська запорозького втручатися у справи Криму.
Дорошенко ходив по світлиці, час від часу поглядаючи на Ісмаїла-мірзу. Зупинився перед ним:
— Я радитимусь не з паном крулем, а з власною старшиною, мірзо! Пан круль не може заборонити мені витягти шаблю, якщо хтось просить допомоги у Війська запорозького. Не крулівська це справа, а козача...
Проблискотіла чалма. Усмішка застигла на обличчі мірзи. Очі-щілинки пильно світяться.
— Скільки часу хоробрий гетьман радитиметься?
— Недовго, мірзо. Недовго. Ти відпочивай поки — гостем моїм будь. А ми уміємо хутко збиратися, коли треба. Знаю — Мухамедові-хану пече. Порадимося, ухвалимо, як ліпше, — і одразу тобі передамо нашу остаточну відповідь. Гадаю, буде вона доброю для хана Мухамеда.
Ісмаїл-мірза підвівся з м'якого оксамитового темно-зеленого крісла на визолочених гнутих ніжках, притулив руки до грудей, нахилив голову:
— Чекатиму на твою скору і мудру відповідь, хоробрий гетьмане! Дорошенко ляснув у долоні. У дверях став високий і плечистий,
стрижений під горщик джура у тіснуватому в плечах жупані.
— Слухаю, батьку гетьмане!
— Покажи ханському мірзі його покій! Скажи покоївці, щоб послала постіль — хай мірза відпочине після дороги.
— Слухаю, батьку гетьмане! — кинув джура і прочинив двері перед татарином. Той, ще кілька разів покивавши гетьманові чалмою, вийшов, як належало перед старшими, задом наперед. Слідом за ним джура зачинив двері.
Лишившись на самоті, Дорошенко наблизився до вікна у сад, задивився у буйні дебрі свіжої зелені. Замислився. Перед тим, як скликати старшину, самому необхідно було виважити, чи варто встрявати у кримські діла, чи буде від того Запорозькій Січі користь?
Татарським клятвам віри йняти не можна. Вони порушать будь-яку, як тільки зрозуміють, що це їм вигідно. Однак якщо договірно... Якщо до того ж ще й золотих динарів у них узяти за поміч... А чому б ні? Гроші он як потрібні. Січова казна порожня...
Дорошенко дивився у вікно...
Значить, ханові Мухамеду добре прикрутило, раз не втримався і послав по допомогу. Видно, жде козацької підтримки якнайскоріше. А для козаків це означатиме, що буде вільна дорога по морю і на Стамбул, і на весь турецький берег. І турки до Дніпровського лиману більше не поткнуться, отже, Запорожжя і вся Україна житимуть спокійно, татарських набігів не треба буде боятися: буде договір, буде клятва...
